Рік з моменту повномасштабного вторгнення росії на теритрію нашої Держави додав до мого життєвого досвіду величезну кількість уроків і настанов. І не тому, що це були якісь особливі одкровення, ні, це досить банальні і відомі речі, просто засвоювались вони краще. 
Війна більш жорстокий вчитель і за незасвоєний урок вона може просто забрати у «поганого учня» дім, рідних та близьких, навіть життя. З іншого боку, в моєму житті це не перша війна. Вперше я побачила «холодні очі війни», коли мій тато проходив військову службу в Баку. Тоді з 1988 року почався Карабахський конфлікт, а в січні 1990 року – «чорний січень». Тож, на все життя я запам’ятала настанови тата – професійного військового, який в 1991 році присягнув на вірність Незалежній Україні і до останньої миті життя був справжнім українським патріотом.
За рік до початку повномасштабного вторгнення, на запрошення ГО «Кременчуцький антикорупційний центр» я взяла участь в потужному проекті «АнтикА» – Школа жіночого активізму #жінкиможуть, який дав мені багато кейсів, що стали внагоді після 24 лютого 2022. В рамках проєкту ми моделювали стресові ситуації і можливі шляхи їх подалання. Для себе я усвідомила що має бути людина, яка дасть тобі копняка, змусить вийти зі стану заціпеніння, підтримає тебе і мотивує щось робити. Так само і ти маєш бути такою людиною для когось. Тож попередній досвід, досвід останнього року перед війною, допоміг мені сприйняти те, що трапилось 24 лютого, морально підготовленою, без шоку, без паніки, хоча й без особливого розуміння, як треба діяти далі. Спочатку наш дім перетворився на міні-логістичний центр, який приймав, давав час і можливість відпочити, помитись, поїсти і відправляв далі в далекий, невідомий шлях харків’ян, які їхали на захід країни або закордон. Але були 6 родин з Харківа, яких ми розмістили в нашому місті, за допомогою друзів всім знайшлось житло і на даний час ми постійно на зв’язку, ми стали майже рідними людьми, великою родиною, об’єднаною вірою в Перемогу.
Рік минув швидко, як блискавка, але, якщо його почати розбирати по днях, він виявиться безкінечним, – настільки щільно він був нашпигований подіями. Це однозначно був найшвидший рік у моєму житті. Час дуже швидко летить, коли є конкретна мета. Війна відсікла все зайве, залишилися тільки основні пріоритети: безпека рідних, донати на ЗСУ, волонтерство й допомога ВПО, активна громадянська позиція й максимальна сконцентрованість в депутатській діяльності. Мінімум емоцій, ніякого політиканства, ніяких зрад чи перемог, абсолютна нетерпимість до корупції, тільки холодна голова — і шалена мотивація.
Олена Богоявленська